ЛИСИЦЯ, ДРІЗД І ВОРОНА

Посередині лісу дрозди звили собі гніздо, поклали туди п’ятеро яєчок і з них висиділи
п’ятеро рябеньких дрозденяток.

Прибігла лисиця та й каже:
— Дрозде, дрозде, забирай скоріше своїх дітей — я буду ялинку рубати.
— Коли ж мої діти ще й літати не вміють! Змилуйся, лисичко, не рубай ялини.
— Скинь мені одне дитя, то не рубатиму.

Що ж бідному дроздові робити — скинув одне пташеня, а лисиця вхопила його й
понесла. Зжерла дрозденятко і знову прибігла до ялинки дрозда лякати. Дрізд і друге
пташеня скинув. Так він, бідолашний, чотирьох своїх дітей із гнізда викинув, тільки
одне й зосталося. Заплакав-затужив дрізд, бо ж одне-однісіньке дитя у нього
лишилося. Аж тут прилетіла вороночка — гарна жіночка і питає:
— Дроздику, дроздику, чого це ти так гірко плачеш?
— Як же мені не плакати, — каже дрізд, — коли моїх діток вже доїдає лисиця.
— А чого ж ти їх даєш? — питає ворона.
— Як же не дати, коли вона нахваляється ялинку зрубати.
— А ти не бійся, і як вона прийде — скажи: рубай, подивлюся, чим ти рубати
будеш!

Отак навчила ворона дрозда та й полетіла собі.
Прибігла лисиця і каже:
— Дрозде, дрозде, забирай своїх діток, — я буду ялинку рубати.
— Рубай, коли хочеш, — відповів дрізд. — А я подивлю¬ся, чим ти її зрубаєш.

Лисиця ляп-ляп хвостом по дереву, але, бачить, дрізд не боїться. Тоді вона й питає,
хто навчив дрозда так їй сказати.

— Вороночка — гарна жіночка, — відповів із гнізда дрізд.
Спалахнула злість у лисиччиному серці на ворону, і вирішила вона їй помститися.
Побігла на узлісся, де ворони літали, лягла догоричерева — ось вона мертва.
Побачила ворона неживого звіра, сіла на лисицю і ну каркати, воронячу рідню на обід
скликати. А лисиця й піймала її.

— Ось я тебе з’їм, — нахваляється.
Але ворона почала проситися:
— Що хочеш роби, тільки не роби так, як дід бабі зробив.
— А що ж він їй зробив? — зацікавилася лисиця.
— Та взяв на смітнику діжку без дна, посадив у неї бабу і ну возити. Возив, возив,
доки кістки в неї розсипалися.

Лисиці теж захотілося воронині кістки розтрусити. Посадила вона ворону в діжку без
дна, — а їй того тільки й треба було — ще й досі, жива й здорова, ворона літає та з
лисиці сміється.