ХИТРИЙ КОВАЛЬ

В одному  селі жив собі коваль. Було в нього багато  дітей і більше нічого. Щодня з ранку до вечора клепав він у своїй кузні, та ніяк не міг чогось доладного зробити.

Якось заїхав до нього святий Георгій коня підкувати та й питає:
—        Що ти хочеш за роботу?
—        Я тільки хочу, — відповів коваль, — щоб той, хто у моїй хаті сяде на ослона, не міг встати без мого дозволу. Це за одну ногу коня. А за другу: он бачиш, на стіні висить торба? Щоб той, хто в неї всуне руку, не міг її витягти. І ще: там у саду росте велика яблуня. Щоб той, хто на неї вилізе, без мого дозволу не міг злізти з яблуні. Це буде плата за третю ногу. А четверту я підкую даром.

—        Добре,— каже святий Георгій і, попрощавшись, поїхав.

Якось ішов коваль та й замислився: і чому так тяжко жити на білому світі? Аж тут назустріч йому пан (а справдi то був чорт в людській подобі).

—        Чому, чоловіче, ти такий сумний, і куди ти йдеш? — питає чорт.
—        Як же мені сумним не бути, коли я не маю за що хліба купити дітям,— відповів коваль.
  —      Я можу тобі грошей позичити. Тільки ти розпишись отут.

Розписався коваль своєю кров’ю, чорт відрахував йому гроші та й пішов собі геть. А коваль, насвистуючи, з грішми почимчикував додому.

Минуло два роки. Якось до кузні прийшов той самий пан і зажадав, щоб коваль повернув борг. Коваль повів пана до хати, посадив на ослона і попросив зачекати на нього. Як тільки пан сів, то так і прилип до ослона, і коваль доти не відпускав пана, доки той од грошей відмовився.

Через якийсь-то час по гроші прийшов панів брат.
—        Добре, — каже коваль, — віддам гроші, тільки я дуже поспішаю. Піди в хату, там на стіні висить торба з грошима, то ти й витягни, скільки тобі треба.

Послухав пан, засунув руку в торбу, а витягти назад ніяк не може.
І цей відмовився від грошей, аби тільки коваль відпустив його.
Нарешті приїхав другий брат того пана. Схопив коваля за комір і каже:
—        Тепер ти не викрутишся! Коли не маєш чим боргу заплатити, то лізь на воза!
—        Ну, що ж робити,— каже коваль.— Але я хотів би на дорогу яблук натрусити.
—        Ні, краще вже я натрушу,— каже чорт.

Вилізти на яблуню чорт виліз, а злізти назад — ніяк не може. Так він і сидів на тій яблуні, поки й коваль помер, а до його смерті минуло ще багато часу.

Коли ж коваль помер, чорт як стрибоне з яблуні та мерщій до пекла…

Помер коваль, прийшла його душа і стукає у ворота до раю, а святий Петро до раю його не впускає, бо ж коваль у чорта гроші позичав. Нічого не вдієш — іде коваль до пекла, стукає в двері. Відчинив йому той самий чорт, що на яблуні сидів. Упізнав він коваля та дременув у пекло. І розповів про нього всім чортам. Чорти злякалися, з пекла всі повтікали. Як розбіглися по всьому світу, то що хотіли, те й витворяли і дуже багато людям лиха накоїли. Побачив усе це бог і покликав коваля в рай, а чортів знову позаганяв до пекла.